17 травня 2015 року, у селищі Стеблів, яке є рідним селом видатного українського прозаїка, перекладача, письменника, громадського діяча І.С.Нечуя-Левицького, відбулося урочисте освячення новозбудованого храму на честь одного з двонадесятих православних свят – Вознесіння Господнього.
Храм має величезне значення не лише для духовного життя селища, але й для повноти збереження пам'яті про Івана Семеновича Нечуя-Левицького: адже храм побудовано саме на тому мальовничому місці, на крутому березі легендарної річки Рось, де вже стояв святий храм, а біля нього поховані священики Левицькі – рідні дід і батько великого українського патріота. Про це багато знав і розповідав знаменитий краєзнавець Хаврусь С.Л. Саме він ревно слідкував, щоб дотримувалася історична правда розташування храму, його архітектури. Саме він взяв на збереження капсулу з вісточкою від будівничих ХІХ століття, що зводили попередній храм на цьому місці, в його присутності було написано послання грядущим поколінням і замуровано в фундамент нового храму. На жаль, немає вже Сергія Левковича серед живих та часточка його старань і побажань залишилася в новому храмі.
За архітектурою новий храм є унікальним: його побудовано в особливих пластичних формах, де немає жодного прямокутного склепіння або муру. Ця архітектура увібрала сміливі ідеї та рішення Владики Софронія, який зізнається, що на будівництво цієї споруди його надихнув невеликий історичний храм, що зберігся на Драбівщині й теж збудований у пластичних архітектурних формах. Але новий храм вражає своєю досконалістю, гармонією з навколишньою чарівною природою нашого славетного краю.
Будівництво здійснювала бригада майстрів зі Шполи. Для зведення храму використовувалися лише найкращі природні матеріали, адже в храмі не може бути ніякої фальші, штучної підробки. Майже 5 років тривало будівництво храму, всі бажаючі могли долучитися до цієї святої справи. Виріс дійсно величний храм висотою 37 м, довжиною 20 м, побудований без кутів, як символ безкінечності життя, віри. Прихожанам дуже подобається їх храм – архітектура, чудова акустика, ангельське звучання церковного співу. Кожен бажаючий міг долучитися до оформлення церкви, придбавши іменну ікону.
Головним будівничим і настоятелем храму є протоієрей Миколай Прикотенко – священик, який користується великим авторитетом і повагою серед жителів Стеблева. До речі, це вже другий храм, побудований стараннями отця Миколая: кілька років тому за його сприянням тут виріс храм, який став основою нинішнього Свято-Преображенського жіночого монастиря.
В неділю 17 травня весь ранок не стихали дзвони на дзвіниці храму Вознесіння Господнього. Вони сповіщали про справді історичну подію в духовному житті Стеблева – освячення храму. З великою радістю і піднесенням, душевним благоговінням переступали віряни поріг храму, щоб прилучитися до урочистої літургії з цієї неповторної нагоди: храм освячується лише раз, щоб стояти і служити людям віки.
Доріжкою із свіжоскошеної трави, посипаної пелюстками квітів, проходили до храму почесні гості – митрополити, священнослужителі, керівники району, а також всі віряни. Уставний чин освячення Вознесенського храму очолив Високопреосвященніший митрополит Черкаський і Канівський Софроній, разом з яким служили Преосвященний вікарний єпископ Золотоніський Іоанн, благочинний Корсунь-Шевченківського округу протоієрей Іоанн Налапко, благочинний Чигиринського благочиння протоієрей Анатолій Прикотенко, священники Монастирищенького та Жашківського районів, представники духовенства Черкаської єпархії, Києва, поважний гість з Польщі - доктор богословських наук Варшавської богословської академії архімандрит Феодосій Оленич, а також настоятельниця Преображенського монастиря ігуменя Манефа.
Архієрейська служба мала кілька важливих моментів, що відбуваються під час освячення храму. Найбільша святиня храму – святий антимінс, в який вшито часточки мощей святих, було обнесено навколо храму хресним ходом та внесено у вівтар. Провели освячення престолу, здійснили помазання миром стін храму та освячення свяченою водою приміщення та території навколо храму. Не передати тієї благодаті, яку відчували всі присутні на освяченні, адже це унікальна можливість отримання божої благодаті, укріплення віри, можливості спілкування через ангела – охоронця. В храмі було багато маленьких дітей, які перебували на службі та прийняли таїнство причащання святих христових таїн.
Заслуги настоятеля храму отця Миколая перед Українською Православною Церквою були відзначені правом ношення другого наперсного хреста, матушку Манефу нагороджено орденом великомучениці Варвари. Чергові священницькі нагороди отримали о. Алексій Коргун, о. Іоанн Прикотенко, диакон Сергій Прикотенко, ієродиякон Феогност Миколенко. Церковні відзнаки за активну допомогу у будівництві храму отримали також благодійники, представники місцевої влади. Так, Руденка М.М., який спонсорував будівництво дзвіниці, було нагороджено орденом Святителя Миколая, Данільченко Н.О., яка надає постійну матеріальну підтримку храму, є його прихожанкою, спонсорувала встановлення вікон на дзвіниці та хреста, було нагороджено орденом княгині Ольги, підприємицю з Черкас Брик І.М. – орденом княгині Ольги, старосту церкви Марченка Ю.В. – орденом Почаївської Божої Матері, кореспондента «5 каналу» Вячеслава – орденом Князя Ярослава Мудрого І ступеня. За великі труди в підготовці хору матушку Катерину Прикотенко нагороджено орденом преподобної Анастасії Київської, Тетяну Журавель відзначили медаллю князя Володимира. Щоразу при нагородженні під куполом храму звучало «Аксіоз» («Достойний!» ) у виконанні церковного хору
Владика Софроній подякував церковній громаді за підтримку настоятеля в його прагненні звести на теренах Черкащини ще одну перлину церковного зодчества. Висловив надію, щоб до храму ніколи не заростали стежки, бо тільки в ньому людина відчуває благодать Господа. Віру в те, що люди будуть йти до храму, щоб набиратися духовності, добра та терпіння. Це сприятиме зміцненню християнської моралі та вихованню у дітей і молоді загальнолюдських моральних цінностей громадянина, справжнього патріота своєї Батьківщини, єдності українців. Без української духовності збудувати Українську державу, яка б працювала на людину, неможливо. Ось чому важливо аби церква змогла об’єднати суспільство для спільної мети.
По завершенню освячення і служби відбулася святкова трапеза, під час якої гості мали змогу ще і ще раз почути мудрі слова духовних наставників, спів кобзаря з Києва Сашка зі спілки кобзарів України, який виконав 2 старовинних духовних твори.
В привітальному слові голова селищної ради Данільченко О.В. висловив побажання подальшого благоустрою території. О.Миколай запевнив, що серед найближчих планів благоустрою території є реставрація братської могили. Попросив розуміння селищної громади, адже все, що будується – лише на благо. Дійство освячення храму стало фінальною крапкою в процесі будівництва. Та попереду ще багато роботи по благоустрою приміщення, його розпису.
Завершилась подія спільним співом "Многая літа".
Прихожани Вознесенського храму смт. Стеблів
|
