На Звенигородщині на хуторі Шампань розташовано військовий музей, заснований братами Олегом та Русланом Бойками. По різному називають його: військовий музей, музей-панорама Радянського періоду, та, за задумом організаторів, музей повинен поєднати в собі різні періоди і основні віхи розвитку військової справи, доступно і детально продемонструвати, насамперед дітям і молоді, історичну правду про війну саме із точки зору солдата, а не кабінетного вченого-історика. Тому офіційна назва військово-патріотичного центру-музею «Бойові традиції нашого народу».
Він був лише музеєм до початку антитерористичної операції. Тепер це ще й пункт ремонту військової техніки та збирання речей для наших бійців. Брати є активними волонтерами. Бойки придбали в Польщі обмундирування для військових та бронежилети. Бюрократична машина трохи не звела нанівець їх старання, затримали на митниці та громадськість перемогла і товар було передано за призначенням. Передали в зону АТО і кілька десятків одиниць діючої військової техніки. Відремонтували безліч УАЗів, БТРів… Під час екскурсії першої групи Стеблівських школярів Олег Бойко повідомив, що незабаром знову вирушає в зону АТО і звернувся з проханням передати воїнам сувеніри. Діти з радістю писали листи, звернення, виготовляли сувеніри і передали це Олегу Бойку під час другої екскурсії. Не згасає інтерес до музею, тому вже була і третя екскурсія, збираються і наступні.
Заснували музей у 2011 році у звичайному сільському будинку. Для створення музею братам довелося продати великий бізнес - автобусну компанію «ШампаньТранс». На сьогодні у музеї три зали: в першій зібрано предмети побуту радянських часів, у другій - радянське та німецьке озброєння та плакати часів Другої світової, третя зала - військова форма та камуфляжі від Російської імперії до незалежної України. Усе, що на стінах: плакати, оголошення, речі, форма, прапори, зброя - оригінальне. Жодний музей в Україні та у ворожій Росії такою колекцією не похвалиться. На сьогодні у музеї 126 видів робочої зброї, з якої можна стріляти холостими. Колекцію збирали власноруч десятки років, а також по всьому світу. Велику підтримку надають братам члени спілки воїнів – інтернаціоналістів, ветерани. Шампанському музею навіть не потрібно рекламувати себе. На їхню скромну пропозицію шалений попит. Їх знають усі: і Маріуполь, і Широкине. Шампань популярна не тільки серед військових, а й серед туристів з України, з Азії, Європи.
Брати боляче і по своєму сприймають звичні словесні штампи. Так, АТО вони категорично називають українсько - російською війною. Це вона для нас вітчизняна, а з 1939-го по 1945-й була Друга світова. Музей не «українського народу», а «нашого народу», бо ж ніхто - українець, росіянин чи білорус, кому випало жити чи бувати на нашій землі, чиї батьки й діди боронили цю землю, не повинен відчувати себе тут відособлено.
У планах братів створити в музеї експозицію, присвячену Тарасові Григоровичу Шевченку. І це не данина нинішній моді. Бойки переконані, що першим воїном-інтернаціоналістом був не хто інший, як Кобзар, якому випало пізнати солдатчини на чужій землі. Мають у музеї вже й перший експонат, безпосередньо пов'язаний з життям Шевченка-солдата. Не так давно в Шампань передали вербову гілку, яка походить із дерева, що сам Тарас посадив у Казахстані. Його й донині в Казахстані бережуть як історичну пам'ятку. А тепер і в Шампані зеленіє деревце, яке з особливою шаною посадили побіля музею Руслан з Олегом, їхній батько Леонід Іванович. Ще на подвір’ї планують створити "партизанську базу" з бліндажем, конов'яззю, кузнею та всім іншим. А ще - сторожову вежу, прикордонну контрольно - слідову смугу, за нею - "афганський кишлак" та панораму, яка імітуватиме вигляд гір і полігон.
Найпростіший спосіб зрозуміти війну - пройти крізь неї, пізнаючи горе від втрат і радість від того, що сьогодні загинув ворог, а не ти чи дорога тобі людина. Та подібного Олег Бойко нікому не побажає. Він сповна осягнув ту гірку науку в Афгані, а разом із нею й ціну життя, бойового братерства, людської недалекоглядності. Він ще й досі живе війною. Олег Бойко та його брат Руслан хочуть, щоб це зрозуміли й інші. Зрозуміли, пройнялися до глибини душі й зробили висновки.
Туристи, як правило, прибуваючи до Шампані галасливою юрбою, під кінець екскурсії мимоволі стають серйозними, починають говорити притишено, коли усвідомлюють, що зброя, якої вони торкаються, колись убивала і має свій рахунок відібраних життів, а техніка відмічена позначками від куль. …
- Жоден, хто побував у нас, не залишиться таким, як був раніше, - впевнено говорить Олег Бойко. - Насамперед це стосується дітей. Вони все сприймають особливо емоційно. Тому вже зараз бачимо, що справа, яку започаткувала наша спілка ветеранів Афганістану, не даремна. Нехай вона не приносить нам плодів у фінансовому вигляді, навпаки, вимагає постійних витрат, але дитяча вдячність варта й значно більшого.
|
