Щасливий учитель, учні якого пішли далі за нього, вище, досягли справжніх успіхів у праці. Ці слова я часто говорю моїм випускникам, які запрошують мене на зустрічі після декількох років закінчення школи. Я щаслива бути з ними, радію за їхні успіхи і досягнення.
Я рада за багатьох - багатьох із них: Дем’янчука Олександра, Хоменко Юлію, Миронюка Олександра, Кучеренко (Одноволик) Наталію, Каракай (Масюк) Олександру, Карпову Тетяну, Ілічук (Панасенко) Людмилу, Сенюту Віктора, Харченко (Діброву) Світлану, Овдієнка Олександра, Хоменка Віталія, Масюка Ігоря, Данільченко Анжелу, Корінець (Марченко) Лесю. Цей список можна ще довго продовжувати. Хай не образяться ті, кого не назвала.
Але сьогодні мені б хотілося розповісти про двох моїх зірочок-колег, про моїх учениць Савчук (Блохіну) Тамару та Рябоконь Яну. Хіба це не щастя – бачити своїх учениць колегами?! Вони стали вчителями української мови та літератури. Дивлячись на них, я згадую перші роки своєї роботи. Про мене тоді хтось із методистів району написав статтю до районної газети «Запали свою зірочку». І ось промайнуло понад 43 роки. Багато зірочок засвітилося на педагогічному небосхилі. Це вони, випускники Стеблівської ЗОШ, продовжили традиції моїх колег.
Дивлюсь на Тамару і Яну і бачу краплиночки своєї праці, які втілилися у них. У минулому – це дві старанні учениці, переможниці багатьох олімпіад і конкурсів, учасниці обласних олімпіад. Вони так доповнюють одна другу. Запальна, імпульсивна Тамара імпонує скромній, в деякій мірі сором’язливій Яні. Але обох їх об’єднує любов до своєї професії, знання свого предмету, старанність, наполегливість.
Із альбому, подарованого мені випускниками 2013 року, читаю слова подяки від Яни Рябоконь: «Спасибі Вам за те, що навчили нас бути справжніми людьми, передали свої знання і життєвий досвід, вивели нас у великий світ під назвою «Життя».
Дорогі мої Яна Олександрівна і Тамара Володимирівна, я б хотіла, щоб через багато років і ви почули слова дяки і шани від своїх учнів. Знайте, що всі ми «приходимо в цей світ із крилами, і тільки від нас залежить навчились ми літати чи ні; і жодна людина без нашої волі не зламає нам крила, просто не треба боятися розправити їх над землею, над цілим світом, над Всесвітом, над своїми негараздами».
Тож будьте щасливими на роботі, в родині. Живіть і працюйте так, щоб про вас говорили, згадували лише добрими словами. Хай не буде у домі місця смутку і тузі. Хай зустрінуться щирі, добрі, лагідні друзі. Від душі передаю Вам факел педагогічної майстерності, горіть самі і запалюйте інших.
Ольга Юхимівна Вихор,
вчитель української мови і літератури
Стеблівської ЗОШ І-ІІІ ст. |
