СЛАВА ГЕРОЯМ! НАВІКИ СЛАВА!
26 березня в Стеблеві вшановували загиблого рік назад односельця, випускника школи Тимченка Олексія Степановича. О 12 годині в Стеблівському будинку культури зібралася громадськість селища, воїни АТО, активісти району. Ведучі заходу Анжела Биченко та Сергій Лисенко поволі гортали сторінки сумного журналу життя Олексія. Перед присутніми виступили селищний голова Олексій Данільченко, голова спілки ветеранів АТО Корсунь – Шевченківського району Іван Журавльов, класний керівник Наталія Карпова, рідні Олексія. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблого Олексія Тимченка та побратимів, що загинули з ним Петра Козарука та Сергія Мусійчука, також жителів Корсунщини – Романа Сокуренка, Сергія Білоушенка, Віталія Коломійця, Максима Мариненка, Євгена Добровика. Інсценізацію про побратимів виконали Влад Макаревич (8 клас) та Влад Пістряк (9 клас), поезії читали учні школи Юля Войцих, Влад Буценко, Валерій Масюк, Дарія Таїрова, Микола Коротєєв, Ярослав Циганенко. Пісню «Над землею тумани» виконала Мисан Віка (8 клас).
Ще раз прозвучали сторінки біографії молодого хлопця, життя якого обірвалося так рано…
Олексій Степанович народився 25 серпня 1994 року у Стеблеві в сім’ї Степана Івановича та Наталії Олександрівни Тимченків. У 2010 році отримав свідоцтво про базову загальну середню освіту та вступив до Корсунь-Шевченківського професійно-технічного ліцею Стеблівської філії, де здобув спеціальність водія-автослюсаря. А далі розпочалась трудова діяльність. Завжди усміхнений, сповнений величезного життєвого оптимізму, Олексій умів швидко знайти спільну мову й теми для спілкування, мав чудове почуття гумору, був надзвичайно добрим, чуйним, а ще - не по літах мудрим, допомагав друзям і словом, і ділом. Про таких, як він, кажуть: мав велике серце.
Олексій ставився з повагою до людей, такого ж ставлення вимагав і до себе. Завжди прагнув до самовдосконалення. Займався спортом, дуже любив футбол. Мріяв також про сім’ю та дітей, хотів одружитися, але так і не встиг…
На війну Олексій Тимченко пішов добровольцем. Свою військову біографію розпочав із серпня 2016 року, проходячи за контрактом військову службу на посаді курсанта 169-ого навчального корпусу Сухопутних військ Збройних сил України в смт. Десна Козелецького району Чернігівської області. Після навчання служив на Сході України у 72-ій Окремій механізованій Красноградсько-Київській бригаді Оперативного командування «ПІВНІЧ» (м. Біла Церква. Військова пошта – А-22-64, польова пошта- В-08-49).
Побратими Олексія відзначали, що його сильною рисою була витримка: навіть крізь біль, зціпивши зуби, він ішов до мети, ніколи не нарікаючи, не жаліючись, а жартуючи. Воїном був сміливим, не боявся загинути, завжди рвався на бойові виїзди, невдовзі до загибелі отримав поранення.
Солдат 72-ої Окремої механізованої бригади Олексій Тимченко загинув 26 березня 2017 року о 17 год 30 хв унаслідок мінометного обстрілу українських позицій на опорному пункті поблизу м. Авдіївки (Донецької області). Одна з мін влучила в бліндаж, де перебували військовослужбовці.
Олексій Тимченко посмертно нагороджений: Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» 27 березня 2017 року, орденом «За мужність» III ступеня 22 травня 2017 року від Президента України П. Порошенка, Почесним знаком «За заслуги перед Корсунь-Шевченківським районом» 21 лютого 2018 року.
Моя хата не скраю
Тому і вмираю я за Україну,
ЇЇ честь та славу.
Пробач мені, мамо, що тебе покидаю,
Бо мушу йти на війну
Проти осатанілої зграї.
Хтозна, чи вдасться мені тебе ще побачить
Та я сподіваюсь,
Що одного ранку прокинешся
Та й мене пробачиш.
26 березня на приміщенні Стеблівської ЗОЩ І-ІІІ ступенів було встановлено меморіальну дошку Олексія Тимченка.
Ми із сумом схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих воїнів АТО. Пам'ятаємо вічно.
|
